Лук’янов Тимофій Тимофійович

Лук’янов Тимофій Тимофійович (1897—1971) – лікар-нейрохірург.

Народився 1897 року у Білорусі (в колишній Мінській губернії Російської імперії).

Закінчив Ленінградську Військово-Медичну академію (1930).

Служив лікарем-хірургом у військових частинах радянської армії, зокрема під час боїв на Далекому Сході (1938-1939) та вторгнення радянських військ у Фінляндію (1939-1940). Під час боїв за Україну влітку 1941 р. потрапив разом з великим угрупуванням відступаючих радянських військ в оточення під Лубнами – Лохвицею. До березня 1942 р. перебував у полоні, надаючи медичну допомогу у німецькому шпиталі для військовополонених, а далі приєднався до червоних партизанських загонів. 1944-1946 р.р. був провідним хірургом евакуаційного госпіталю № 6051.

В Київському НДІ нейрохірургії очолював поліклінічне відділення від заснування 1950 р. до 1967 р., поєднуючи з науково-дослідницькою та практичною роботою у дитячому відділенні.

Автор понад 10 наукових праць, декількох винаходів і раціоналізаторських пропозицій у нейрохірургії.

Т.Т.Лук’янов розробив модель закритої черепно-мозкової травми і створив оригінальний пристрій, який дозволяє дозувати силу дії механічного уражаючого фактора.

Нагороджений двома орденами та шістьма медалями.

Помер у липні 1971 р. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі (ділянка № 46).